Клинический случай №3
Пациент Г., 61Р, поступил в отделение урологии - с жалобами на умеренные боли в пояснице, больше справа.
Болеет в течение многих лет.
По данным КТ: в правой почке конкремент 2,2 х 0,6 х 1,9 см, который наполняет почти всю лоханку; Левая почка - конкремент нижней чашечки размером 1,3 х 0,9 х 2,0 см.
На основе полученных данных поставлен диагноз:
МКБ: Двусторонний нефролитиаз. Конкремент нижней чашечки левой почки. Конкремент лоханки правой почки. Правосторонний гидронефроз. Хронический калькулезный пиелонефрит в стадии латентного течения.
Пациенту проведено оперативное лечение - Двусторонняя Mini PCNL (Перкутанная нефролитотрипсия) без использования дренажей.
В удовлетворительном состоянии на четвертые сутки пациент пошел домой.
Данная методика является миниинвазивной, малотравматичной и высокотехнологичной. На базе отделения есть все необходимое оборудование для проведения данного оперативного вмешательства. Все врачи отделения являются практикующими специалистами.
Хирург: Шмуличенко Александр Владимирович
Ассистент: Голубицкий Юрий Николаевич
Лечащий врач: Бабаев Агил Валерьевич
Обращайтесь! Поможем!
Клінічний випадок №3
Цікавий клінічний випадок!
Пацієнт Г., 61р , поступив до відділення урології - зі скаргами на помірні болі в поперековій ділянці, більше
справа. Хворіє протягом багатьох років.
За даними КТ: у правій нирці конкремент 2,2 х 0,6 х 1,9 см, який виповнює майже всю лоханку; Ліва нирка - конкремент нижньої чашечки розміром 1,3 х 0,9 х 2,0 см.
На основі отриманих даних поставлено діагноз:
СКХ: Двосторонній нефролітіаз. Конкремент нижньої чашечки лівої нирки. Конкремент лоханки правої нирки.Правосторонній гідронефроз. Хронічний калькульозний пієлонефрит в стадії латентного перебігу.
Пацієнту проведено оперативне лікування – Двобічна Mini PCNL (Перкутанна нефролітотрипсія) без використання дренажів.
У задовільному стані на четверту добу пацієнт пішов додому.
Дана методика є мініінвазивною , малотравматичною та високотехнологічною. На базі відділення є все необхідне обладнання для проведення даного оперативного втручання. Всі лікарі відділення є практикуючими спеціалістати.
Хірург: Шмуліченко Олександр Володимирович
Ассистент: Голубицький Юрій Миколайович
Лікуючий лікар: Бабаєв Агіл Валерійович
Звертайтеся! Допоможемо!
Трансуретральная биполярная резекция аденомы предстательной железы
Подход к выбору метода хирургического лечения доброкачественной гиперплазии предстательной железы 
(ДГПЖ). При наличии очень больших размеров аденомы простаты используется открытая хирургия (черезпузырная, или позадулонная простатектомия), также перспективным направлением лечения больных ДГПЖ является замена традиционных хирургических вмешательств на малоинвазивные эндоскопические технологии.
ТУР простаты - или трансуретральная резекция аденомы предстательной железы - это эндоскопическая операция, направленная на удаление образования и нормализацию мочеиспускания. Проводится без разреза через мочеиспускательный канал.
Биполярная трансуретральная резекция простаты (ТУРП). - это «золотой» современный стандарт вмешательства. Так как в качестве проточной жидкости используется физиологический раствор, у пациента исключается вероятность водной интоксикации, то есть ТУР-синдрома.
Другое значимое преимущество - возможность удалять аденоматозные узлы объемом до 150 см3, тогда как монополярный вариант ограничивается 80-90 см3. И третий аспект: биполярный ТУР безопаснен для сердца, даже для пациентов с искусственным водителем ритма.
ТУР помогает уменьшить симптомы у большинства мужчин с аденомой простаты. Эта процедура лучше всего 
подходит для мужчин, имеющих предстательную железу достаточно больших размеров, которая вызывает симптомы от умеренных до тяжелых. ТУР дает долгосрочные результаты, в отличие от лекарств и многих других методов лечения увеличенной простаты.
Симптомы, вызванные доброкачественной гиперплазией предстательной железы, могут включать:
- Частые, срочные позывы к мочеиспусканию;
- Трудности с началом мочеиспускания;
- Медленное и длительное мочеиспускание;
- Повышение частоты мочеиспускания в ночное время (никтурия);
- Прерывистое мочеиспускание;
- Ощущения не в полном объеме опорожнения мочевого пузыря;
- Инфекции мочевыводящих путей.
ТУР простаты также может быть сделан для лечения или профилактики осложнений из-за заблокированного потока мочи по следующим причинам:
- Повторяющиеся инфекции мочевыводящих путей;
- Повреждение почки или почек;
- Повреждение мочевого пузыря, которое может привести к неспособности контролировать мочеиспускание (недержание мочи);
- Кровь в моче;
- Камни мочевого пузыря.
Операция, как правило, проводится под общей или спинальной анестезией, и длится около 1-1,5 часа.
Хирург вводит в мочеиспускательный канал волоконно-оптический резектоскоп, который представляет собой тонкую трубку, длиной примерно 30,5 сантиметров, диаметром 1 сантиметр. Резектоскоп состоит из источника света, клапанов для жидкости, чтобы промывать область операции, и электрической петли, которая удаляет или испаряет ткань и припекает кровеносные сосуды. Не нужно делать разрез и накладывать швы.
После операции пациенту обычно устанавливается Катетер Фолей, который остается на месте в течение 1 - 3 дней, чтобы осуществляет мочеиспускание. Данное устройство представляет собой трубку, вставленную через отверстие полового члена для отвода мочи. Катетер может вызвать временные спазмы мочевого пузыря, которые могут быть болезненными. Катетер может быть удален, пока пациент находится в больнице или после того как он отправляется домой.
Поток мочи усиливается почти сразу после проведения ТУР процедур. После удаления катетера пациенты часто испытывают некоторую боль или дискомфорт при мочеиспускании. Эти ощущения обычно длятся около недели, а затем постепенно идут на убыль. Полное заживление занимает около 2 месяцев.
Трансуретральна біполярна резекція аденоми передміхурової залози
Підхід до вибору методу хірургічного лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ). При 
наявності дуже великих розмірів аденоми простати використовується відкрита хірургія ( черезміхурова, або позадулонна простатектомія), також перспективним напрямком лікування хворих на ДГПЗ є заміна традиційних хірургічних втручань на малоінвазивні ендоскопічні технології.
ТУР простати - чи трансуретральна резекція аденоми передміхурової залози - це ендоскопічна операція, спрямована на видалення утворення і нормалізацію сечовипускання. Проводиться без розрізу через сечовипускальний канал.
Біполярна трансуретральна резекція простати (ТУРП). – це «золотий» сучасний стандарт втручання. Так як в якості проточної рідини використовується фізіологічний розчин, у пацієнта виключається ймовірність водної інтоксикації, тобто ТУР-синдрому.
Інша значуща перевага - можливість видаляти аденоматозні вузли об'ємом до 150 см3, тоді як монополярний варіант обмежується 80-90 см3. І третій аспект: біполярний ТУР безпечна для серця, навіть для пацієнтів зі штучним водієм ритму.
ТУР допомагає зменшити симптоми у більшості чоловіків з аденомою простати. Ця процедура найкраще 
підходить для чоловіків, що мають передміхурову залозу досить великих розмірів, яка викликає симптоми від помірних до важких. ТУР дає довгострокові результати, на відміну від ліків і багатьох інших методів лікування збільшеної простати.
Симптоми, викликані доброякісною гіперплазією передміхурової залози, можуть включати:
- Часті, термінові позиви до сечовипускання;
- Труднощі з початком сечовипускання;
- Повільне і тривале сечовипускання;
- Підвищення частоти сечовипускання в нічний час (ніктурія);
- Переривисте сечовипускання;
- Відчуття не в повному обсязі спорожнення сечового міхура;
- Інфекції сечовивідних шляхів.
ТУР простати також може бути зроблений для лікування або профілактики ускладнень через заблоковану потоку сечі через наступні причини:
- Інфекції сечовивідних шляхів, що повторюються;
- Пошкодження нирки або нирок;
- Пошкодження сечового міхура, яке може привести до нездатності контролювати сечовипускання (нетримання сечі);
- Кров в сечі;
- Камені сечового міхура.
Операція, як правило, проводиться під загальною або спінальною анестезією, і триває близько 1-1,5 години.
Хірург вводить в сечовипускальний канал волоконно-оптичний резектоскоп, який являє собою тонку трубку, довженою приблизно 30.5 сантиметрів, діаметром 1 сантиметр. Резектоскоп складається з джерела світла, клапанів для рідини, щоб промивати область операції, і електричної петлі, яка видаляє або випаровує тканину і припікає кровоносні судини. Не потрібно робити розріз і накладати шви.
Після операції пацієнтові зазвичай встановлюється Катетер Фолей, який залишається на місці протягом 1 - 3 днів, щоб здійснювати сечовипускання. Цей пристрій являє собою трубку, вставлену через отвір статевого члена для відводу сечі. Катетер може викликати тимчасові спазми сечового міхура, які можуть бути болючими. Катетер може бути видалений, поки пацієнт знаходиться в лікарні або після того як він відправляється додому.
Потік сечі посилюється майже відразу після проведення ТУР процедур. Після видалення катетера пацієнти часто відчувають певний біль або відчуття дискомфорту під час сечовипускання. Ці відчуття зазвичай тривають близько тижня, а потім поступово йдуть на спад. Повне загоєння займає близько 2 місяців.
Биопсия простаты
Подход к выбору метода хирургического лечения доброкачественной гиперплазии предстательной железы 
(ДГПЖ). При наличии очень больших размеров аденомы простаты используется открытая хирургия (черезпузырная, или позадулонная простатектомия), также перспективным направлением лечения больных ДГПЖ является замена традиционных хирургических вмешательств на малоинвазивные эндоскопические технологии.
ТУР простаты - или трансуретральная резекция аденомы предстательной железы - это эндоскопическая операция, направленная на удаление образования и нормализацию мочеиспускания. Проводится без разреза через мочеиспускательный канал.
Биполярная трансуретральная резекция простаты (ТУРП). - это «золотой» современный стандарт вмешательства. Так как в качестве проточной жидкости используется физиологический раствор, у пациента исключается вероятность водной интоксикации, то есть ТУР-синдрома.
Другое значимое преимущество - возможность удалять аденоматозные узлы объемом до 150 см3, тогда как монополярный вариант ограничивается 80-90 см3. И третий аспект: биполярный ТУР безопаснен для сердца, даже для пациентов с искусственным водителем ритма.
ТУР помогает уменьшить симптомы у большинства мужчин с аденомой простаты. Эта процедура лучше всего подходит для мужчин, имеющих предстательную железу достаточно больших размеров, которая вызывает симптомы от умеренных до тяжелых. ТУР дает долгосрочные результаты, в отличие от лекарств и многих других методов лечения увеличенной простаты.
Симптомы, вызванные доброкачественной гиперплазией предстательной железы, могут включать:
- Частые, срочные позывы к мочеиспусканию;
- Трудности с началом мочеиспускания;
- Медленное и длительное мочеиспускание;
- Повышение частоты мочеиспускания в ночное время (никтурия);
- Прерывистое мочеиспускание;
- Ощущения не в полном объеме опорожнения мочевого пузыря;
- Инфекции мочевыводящих путей.
ТУР простаты также может быть сделан для лечения или профилактики осложнений из-за заблокированного потока мочи по следующим причинам:
- Повторяющиеся инфекции мочевыводящих путей;
- Повреждение почки или почек;
- Повреждение мочевого пузыря, которое может привести к неспособности контролировать мочеиспускание (недержание мочи);
- Кровь в моче;
- Камни мочевого пузыря.
Операция, как правило, проводится под общей или спинальной анестезией, и длится около 1-1,5 часа.
Хирург вводит в мочеиспускательный канал волоконно-оптический резектоскоп, который представляет собой тонкую трубку, длиной примерно 30,5 сантиметров, диаметром 1 сантиметр. Резектоскоп состоит из источника света, клапанов для жидкости, чтобы промывать область операции, и электрической петли, которая удаляет или испаряет ткань и припекает кровеносные сосуды. Не нужно делать разрез и накладывать швы.
После операции пациенту обычно устанавливается Катетер Фолей, который остается на месте в течение 1 - 3 дней, чтобы осуществляет мочеиспускание. Данное устройство представляет собой трубку, вставленную через отверстие полового члена для отвода мочи. Катетер может вызвать временные спазмы мочевого пузыря, которые могут быть болезненными. Катетер может быть удален, пока пациент находится в больнице или после того как он отправляется домой.
Поток мочи усиливается почти сразу после проведения ТУР процедур. После удаления катетера пациенты часто испытывают некоторую боль или дискомфорт при мочеиспускании. Эти ощущения обычно длятся около недели, а затем постепенно идут на убыль. Полное заживление занимает около 2 месяцев.
Опухоли мочевого пузыря
Опухоли мочевого пузыря делятся на доброкачественные и злокачественные формы.
Рак мочевого пузыря является злокачественным новообразованием, одно из тех немногих, которые при своевременной диагностике и лечении имеет високую вероятность успешного результата.
ПРИЧИНЫ ВОЗНИКНОВЕНИЯ РАКА МОЧЕВОГО ПУЗЫРЯ:
- Наследственная или генетическая склонность, наличие случая опухоли заболеваний у ближайших
родственников; - Влияние радиации, вредных химических веществ;
- Злоупотребление алкоголем;
- Курение;
- Хронические инфекционно-воспалительные заболевания органов малого таза;
- Острые и хронические стрессы;
- Сахарный диабет;
- Химиотерапия вторых форм рака.
По статистике, рак мочевого пузыря в 4 раза чаще встречается у мужчин, чем у женщин.
СИМПТОМЫ РАКА МОЧЕВОГО ПУЗЫРЯ
Проявления рака мочевого пузыря разнообразны. В каждом конкретном случае может наблюдаться различное сочетание симптомов, среди которых:
- Боль при мочеиспускании;
- Боль вне мочеиспускания - в животе, в области поясницы, в стороне, в анусе, в промежности и пахе;
- Частое мочеиспускание малыми порциями;
- Появление крови в моче или, говоря медицинским языком, гематурия;
- Появление отеков на ногах;
- Потеря веса, снижение аппетита, повышенная утомляемость, слабость;
- Отек мошонки у мужчин.
СТАДИИ РАЗВИТИЯ РАКА МОЧЕВОГО ПУЗЫРЯ
В зависимости от распространения патологического процесса в мочевом пузыре можно выделить несколько последовательных стадий, во многом определяют прогноз эффективности лечения и выздоровления.
0 стадия
На данном этапе раковые клетки обнаруживаются в мочевом пузыре, однако, без вовлечения в патологический процесс стенок органа.
Нулевой этап врачи-онкологи условно разделяют на два периода:
0a - представляет собой неинвазивную папиллярную карциному, растущую в просвете мочевого пузыря, без проращивания к стенкам органа и без вовлечения в патологический процесс лимфатических узлов.
0is - опухоль не растет в просвете мочевого пузыря и за пределы его стенки. Так же, как и на предыдущем этапе, рак не затрагивает лимфатические узлы.
Качественное комплексное лечение на данном этапе позволяет добиться полного выздоровления практически в 100% случаев.
I стадия
На данном этапе раковая опухоль продвигается дальше, внутрь стенки мочевого пузыря, однако не затрагивает ее мышечный слой. При своевременной адекватной терапии прогноз заболевания очень благоприятный, полного выздоровления можно добиться практически в 100% случаев.
II стадия
На этой стадии распространения опухолевого процесса передвигается до мышечного слоя пораженного органа, но без полного проращивания в него. Распространение в близлежащих лимфатических узлов не происходит. При своевременной адекватной терапии, шансы на выздоровление составляют близкими к 63-83%.
III стадия
О третьей стадии рака мочевого пузыря говорят, когда опухоль уже проросла через стенку органа. В таком случае следующим этапом является распространение патологического процесса далее - у мужчин до простаты и яичек, у женщин - во влагалище.
Важный момент - лимфатические узлы на данном этапе развития заболевания затронуты.
При своевременной, комплексной и адекватной терапии вероятность полного выздоровления колеблется от 20 до 50%.
IV стадия
На данной стадии в патологический процесс вовлекаются лимфатические узлы и другие органы (за счет распространения метастаза).
Прогноз для пациента крайне неблагоприятный, лечение практически невозможно. Выживание в течение пяти лет также очень низкое и составляет не более 20%.
ДИАГНОСТИКА РАКА МОЧЕВОГО ПУЗЫРЯ
Рак мочевого пузыря на ранних стадиях имеет весьма благоприятный прогноз, хорошо реагирует на проводимую терапию и может полностью излечиваться. Поэтому важно вовремя пройти полноценное обследование и, в случае подтверждения диагноза, как можно скорее начать комплексное лечение.
Среди методов диагностики рака мочевого пузыря наиболее информативные:
- Анализы мочи - на начальном этапе обследования назначаются самые простые, но информативные общие и цитологические анализы мочи
- Цистоскопия - исследование мочевого пузыря изнутри с помощью специального прибора - цистоскопа, который вводится через уретру. Прибор оснащен камерой, выводит изображение мочевого пузыря на экран компьютера для детального изучения доктором. Во время проведения исследования можно выполнить биопсию: захватить кусочек подозрительной ткани и отправить его на гистологию - исследование, выявляющее природу образования и подтверждает диагноз.
- Компьютерная и магнитно-резонансная томография, позволяют делать многочисленные снимки мочевого пузыря в разных ракурсах со срезами любой толщины. Это необходимо для выявления даже малейшей по размерам опухоли.
- УЗИ органов малого таза.
- Рентгенографическое исследование мочевого пузыря с использованием контрастных средств позволяет визуализировать опухоль.
ЛЕЧЕНИЕ РАКА МОЧЕВОГО ПУЗЫРЯ
Комплексное лечение рака мочевого пузыря включает в себя лучевую и химиотерапию, а также оперативное 
вмешательство. Выбор сочетания методик осуществляется индивидуально для каждого пациента и зависит от стадии развития рака, возраста и состояния пациента и ряда других факторов. Опытные врачи-онкологи, анализируют данные обследования, подбирают оптимальную схему терапии и при необходимости корректируют ее, учитывая реакцию организма пациента на проводимое лечение.
ОПЕРАТИВНОЕ ЛЕЧЕНИЕ РАКА МОЧЕВОГО ПУЗЫРЯ
Оперативное лечение рака мочевого пузыря зарекомендовало себя как эффективный способ, благодаря чему распространен во всем мире.
Существует несколько вариантов проведения операций при раке мочевого пузыря:
- Трансуретральная операция - осуществляется с помощью специального прибора-цистоскопа, который вводят в мочевой пузырь через уретру. Такой подход позволяет избавиться от опухоли частично (с последующим подключением химио- и лучевой терапии) или полностью.
- Радикальная цистектомия - полостная операция, позволяющая удалить не только мочевой пузырь, но и соседние органы, в которые проросла опухоль.
После удаления опухоли хирург создает специальный искусственный резервуар для накопления мочи, который будет выполнять роль мочевого пузыря.
Для закрепления результатов хирургического лечения назначается химиотерапия.
Пухлини сечового міхура
Пухлини сечового міхура поділяються на доброякісні та злоякісні форми.
Рак сечового міхура є злоякісне новоутворення, одне з тих небагатьох, які при своєчасній діагностиці та лікуванні мають високу ймовірність успішного результату.
ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ РАКУ СЕЧОВОГО МІХУРА:
- Спадкова або генетична схильність, наявність випадків пухлинних захворювань у найближчих родичів;
- Вплив радіації, шкідливих хімічних речовин;
- Зловживання алкоголем;
- Куріння;
- Хронічні інфекційно-запальні захворювання органів малого тазу;
- Гострі та хронічні стреси;
- Цукровий діабет;
- Хіміотерапія інших форм раку.
За статистикою, рак сечового міхура в 4 рази частіше зустрічається у чоловіків, ніж у жінок.
СИМПТОМИ РАКУ СЕЧОВОГО МІХУРА
Прояви раку сечового міхура різноманітні. У кожному конкретному випадку може спостерігатися різне поєднання симптомів, серед яких:
- Біль при сечовипусканні;
- Біль поза сечовипускання - в животі, в області попереку, в боці, в анусі, в промежині і паху;
- Часте сечовипускання малими порціями;
- Поява крові в сечі або, кажучи медичною мовою, гематурія;
- Поява набряків на ногах;
- Втрата ваги, зниження апетиту, підвищена стомлюваність, слабкість;
- Набряк мошонки у чоловіків.
СТАДІЇ РОЗВИТКУ РАКУ СЕЧОВОГО МІХУРА
Залежно від поширення патологічного процесу в сечовому міхурі можна виділити кілька послідовних стадій, багато в чому визначають прогноз ефективності лікування і одужання.
0 стадія
На даному етапі ракові клітини виявляються в сечовому міхурі, проте, без залучення в патологічний процес стінок органу.
Нульовий етап лікарі-онкологи умовно поділяють на два періоди:
0a - являє собою неінвазивну папілярну карциному, зростаючу до просвіту сечового міхура, без пророщування до стінок органу і без залучення в патологічний процес лімфатичних вузлів.
0is - пухлина не росте в просвіті сечового міхура і за межі його стінки. Так само, як і на попередньому етапі, рак не зачіпає лімфатичні вузли.
Якісне комплексне лікування на даному етапі дозволяє домогтися повного одужання практично в 100% випадків.
I стадія
На даному етапі ракова пухлина просувається далі, всередину стінки сечового міхура, проте не зачіпає її м'язовий шар. При своєчасній адекватній терапії прогноз захворювання дуже сприятливий, повного одужання можна домогтися практично в 100% випадків.
II стадія
На цій стадії поширення пухлинного процесу пересувається до м'язового шару ураженого органу, але без повного пророщування в нього. Поширення до прилеглих лімфатичних вузлів не відбувається. При своєчасній адекватній терапії, шанси на одужання становлять близькими до 63-83%.
III стадія
Про третій стадії раку сечового міхура кажуть, коли пухлина вже проросла через стінку органу. В такому випадку наступним етапом є поширення патологічного процесу далі - у чоловіків до простати і яєчок, у жінок - до піхви.
Важливий момент - лімфатичні вузли на даному етапі розвитку захворювання незачеплені.
При своєчасній, комплексній та адекватній терапії ймовірність повного одужання коливається від 20 до 50%.
IV стадія
На даній стадії до патологічного процесу залучаються лімфатичні вузли та інші органи (за рахунок поширення метастаз).
Прогноз для пацієнта вкрай несприятливий, лікування практично неможливо. Виживання протягом п'яти років також дуже низьке і становить не більше 20%.
ДІАГНОСТИКА РАКУ СЕЧОВОГО МІХУРА
Рак сечового міхура на ранніх стадіях має вельми сприятливий прогноз, добре реагує на проведену терапію і може повністю виліковуватися. Тому важливо вчасно пройти повноцінне обстеження та, в разі підтвердження діагнозу, як можна швидше почати комплексне лікування.
Серед методів діагностики раку сечового міхура найбільш інформативні:
- Аналізи сечі - на початковому етапі обстеження призначаються найпростіші, але інформативні загальні і цитологічні аналізи сечі
- Цистоскопія - дослідження сечового міхура зсередини за допомогою спеціального приладу - цистоскопа, що вводиться через уретру. Прилад оснащений камерою, що виводить зображення сечового міхура на екран комп'ютера для детального вивчення доктором. Під час проведення дослідження можна виконати біопсію: захопити шматочок підозрілої тканини і відправити його на гістологію - дослідження, що виявляє природу освіти і підтверджує діагноз.
- Комп'ютерна і магнітно-резонансна томографія, що дозволяють робити численні знімки сечового міхура в різних ракурсах зі зрізами будь-якої товщини. Це необхідно для виявлення навіть найменшої за розмірами пухлини.
- УЗД органів малого тазу.
- Рентгенографічне дослідження сечового міхура з використанням контрастних засобів дозволяє візуалізувати пухлину.
ЛІКУВАННЯ РАКУ СЕЧОВОГО МІХУРА
Комплексне лікування раку сечового міхура включає в себе променеву і хіміотерапію, а також оперативне втручання. Вибір поєднання методик здійснюється індивідуально для кожного пацієнта і залежить від стадії розвитку раку, віку і стану пацієнта і ряду інших чинників. Досвідчені лікарі-онкологи, аналізують дані обстеження, підбирають оптимальну схему терапії і при необхідності корегують її, враховуючи реакцію організму пацієнта на проведене лікування.
ОПЕРАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ РАКУ СЕЧОВОГО МІХУРА
Оперативне лікування раку сечового міхура зарекомендувало себе як ефективний спосіб, завдяки чому поширений у всьому світі.
Існує кілька варіантів проведення операцій при раку сечового міхура:
- Трансуретральна операція - здійснюється за допомогою спеціального приладу-цистоскопа, який вводять в сечовий міхур через уретру. Такий підхід дозволяє позбутися від пухлини частково (з подальшим підключенням хіміо- і променевої терапії) або повністю.
- Радикальна цистектомія - порожнинна операція, що дозволяє видалити не тільки сечовий міхур, а й сусідні органи, в які проросла пухлина.
Після видалення пухлини хірург створює спеціальний штучний резервуар для накопичення сечі, який буде виконувати роль сечового міхура.
Для закріплення результатів хірургічного лікування призначається хіміотерапія.
Аномалии почек
АНОМАЛИЯ РАЗВИТИЯ МОЧЕСПУСКАТЕЛЬНОЙ СИСТЕМЫ
Аномалии почек представляют собой врожденное отклонение от нормального строения организма.
Такие аномалии являются одними из самых распространенных и составляют до 40% от общего числа всех аномалий развития.
Отличают разнообразные нарушения строения почек, которые включают аномалии количества, положения и структуры этих важных органов мочеиспускательной системы.
Симптомы аномалии почек
Самыми частыми симптомами при аномалиях развития почек являются:
- боль в пояснице, иррадиирующая в подреберье. Болевые ощущения могут усиливаться при физической нагрузке;
- появление примеси крови в моче;
- повышение артериального давления
- частое развитие инфекционных заболеваний мочеиспускательных путей;
- увеличение количества мочи;
- жажда;
- отеки;
- повышенная утомляемость, снижение аппетита
Среди самых распространенных аномалий почек, при которых эффективно малоинвазивное (малотравматическое) лечение являются:
Гидронефроз – стойкое, прогрессирующие расширение почечной лоханки и чашечек, которое происходит на фоне нарушения оттока мочи в пиелоуретеральном сегменте. С течением времени развивается атрофия почечной паренхимы;
Малотравматическое хирургическое лечение эффективно для лечения гидронефроза. В урологическом 
отделении КГКБ №6 используется лапароскопическое расширение проходимости суженного отдела мочевых путей, что предупреждает дальнейшее прогрессирование болезни. Малотравматические (лапороскопические) операции существенно снижают операционную травму, обеспечивая уменьшение послеоперационного периода и период выздоровления.
Кисты почек могут иметь разные размеры и структуры – могут локализироваться как посредине паренхимы органа, так и на поверхности почки. Такие новообразования могут причинять нарушение оттока мочи и быть причиной воспалительных процессов в почке.
Лапароскопическое хирургическое лечение кист почек - современный и эффективный метод лечения данной паталогии.
Уретероцеле – сужение устья мечеоточника, которое приводит к образованию кистовидного выпячивания внутрипузырного отдела мочеточника, в связи с чем происходит нарушение оттока мочи и возникновение хронического пиелонефрита.
При лечении уретероцеле выполняется малотравматическое расширение суженного места мочеточника, что обеспечивает профилактику усложнений.
Малотравматическое лечение аномалий мочевых путей это высокоэффективный метод лечения, который обеспечивает снижение операционной травмы и значительно ускоряет выздоровление.
Аномалії нирок
АНОМАЛІЯ РОЗВИТКУ СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ
Аномалії нирок являють собою вроджене відхилення від нормальної будови органу.
Такі аномалії є одними з найбільш поширених і складають до 40% від числа всіх аномалій розвитку.
Розрізняють різноманітні порушення будови нирок, які включають аномалії кількості, положення і структури цих важливих органів сечовидільної системи.
Симптоми аномалій нирок
Найбільш частими симптомами при аномаліях розвитку нирок є наступні ознаки:
-біль в поперековій ділянці, що іррадіює в підребер'я. Больові відчуття можуть посилюватися при фізичному навантаженні;
-поява домішки крові в сечі;
-підвищення артеріального тиску
-часте розвиток інфекційних захворювань сечовивідних шляхів;
-збільшення кількості сечі;
-спрага;
-набряки;
-підвищена стомлюваність, зниження апетиту.
Серед найбільш поширених аномалій нирок при яких ефективне малоінвазивне (малотравматичне) лікування є наступні:
Гідронефроз - являє собою стійке, прогресуюче розширення ниркової миски та чашок, що відбувається на тлі порушення відтоку сечі в піелоуретерального сегменті. З плином часу розвивається атрофія ниркової паренхіми;
Малотравматичне хірургічне лікування ефективне для лікування гідронефрозу. В урологічному відділенні 
КМКЛ № 6 використовується лапароскопічне розширення прохідності звуженого відділу сечових шляхів – що попереджає подальше прогресування хвороби. Малотравматичні ( лапароскопічні ) операції значно знижують операційну травму що забезпечує зменшення післяопераційного періоду та період видужання.
Кісти нирок можуть мати різні розміри та структуру - можуть локалізуватися як всередині паренхіми органу, так і на поверхні нирки. Такі новоутворення можуть спричиняти порушення відтоку сечі та бути причиною запальних процесів в нирці.
Лапароскопічне хірургічне лікування кіст нирок є сучасним та ефективним методом лікування даної патології.
Уретероцеле - звуження вічка сечоводу, що приводить до утворення кістовідного випинання внутрішньоміхурового відділу сечоводу, через що відбувається порушення відтоку сечі і виникнення хронічного пієлонефриту.
При лікуванні уретероцелє виконується малотравматичне розширення звуженого місця сечоводу що забезпечує профілактику ускладнень.
Малотравматичне лікування аномалій сечових шляхів є високоефективним методом лікування, що забезпечує зменшення операційної травми та значно пришвидшує одужання.
Парафимоз
ПАРАФИМОЗ - острая развитости состояние, при котором сужена крайняя плоть ущемляет головку полового 
члена и не может мимовильно вернуться в нормальное положение. Парафимоз характеризуется сильной болью в области ограничения, увеличение объема и синюшнистью головки полового члена, отеком крайней плоти, что имеет вид плотного раздувшегося валика с затрудненным мочеиспусканием. Диагноз парафимоза основанный на результатах внешнего осмотра полового члена и анамнестическими данными. Лечение парафимоза может включать консервативное бимануальное вправление ущемленной головки полового члена и хирургические методы - пункцию окруженной ткани, продольное рассечение крайней плоти (инцизии), круговое высечение крайней плоти (циркумцизио)
Парафимоз - осложнение фимоза, развивается при ограничении обнаженной головки полового члена в ее основание плотным узким кольцом препуциальной ткани. Парафимоз возникает при полном отводе (ретракции) крайней плоти по венечной борозде. При парафимозе становится невозможно самовольное втягивания головки полового члена в препуциальный мешок. Основная опасность парафимоза заключается в вероятности возникновения некроза и гангрены головки полового члена, поэтому в андрологии и урологии данное состояние расценивается, как требование оказания неотложной медицинской помощи. Чаще всего парафимоз развивается у мальчиков и юношей, однако так же может диагностироваться у взрослых мужчин.
ПРИЧИНЫ ПАРАФИМОЗА
Парафимоз является осложнением врожденного или приобретенного фимоза. В норме разделение внешнего и внутреннего листков крайней плоти протекает самостоятельно, начинающих с рождения и заканчивая в период полового созревания. В первые годы жизни мальчика наблюдается «физиологический фимоз», вызванный эпителиальным склеиванием головки полового члена и внутреннего листка крайней плоти. Спонтанное раскрытие препуциального мишка в большинстве случаев происходит в возрасте от 3 до 6-7 лет. Интенсивное преждевременное отодвигание крайней плоти с выведением головки полового члена становится причиной большинства случаев истинного фимоза. Парафимоз возникает при наличии фимоза II-III степеней, редко развивается при I степени и не попадается при IV степени фимоза, когда обнажить головку полового члена невозможно.
У мальчиков парафимоз чаще всего возникает при проведении гигиенических процедур в связи с принудительными попытками родителей отодвинуты кожной покров по венечной борозде. У пациентов ограничения головки полового члена суженной крайней плотью может развиться при мастурбации или половом контакте. Возможной причиной парафимоза может служить неэластичная короткая уздечка крайней плоти, что затрудняет обнажение головки и возвращения тканей в исходное положение.
Ятрогенный парафимоз может возникнуть в результате принудительных обнажения головки полового члена во время катетеризации уретры и мочевого пузыря, выполнение цистоскопии. Возможно развитие парафимоза при первичном сифилисе и наличии сифилитической язвы препуция; при развитии аллергических реакций со стороны гениталий. Описаны случаи возникновение парафимоза при выполнении пирсинга полового члена.
СИМПТОМЫ ПАРАФИМОЗА
Парафимоз возникает в результате принудительной ретракции суженной крайней плоти за основу головки 
полового члена и невозможности вернуть ее обратно. Циркулярное ограничение головки полового члена крайней плотью производит до венозного и лимфатическому застоя, быстрого развития отека тканей и нарушением артериального кровотока.
Парафимоз имеет острое начало и проявляется яркой выраженностью местными симптомами. Крайняя плоть при парафимозе приобретает вид плотного раздувшегося валика, под головкой полового члена. Ограничение способствует нарастанию отека и значительное увеличение объема головки пениса, что сопровождается усилением сдавления кольцом с препуциальной ткани. Проксимальная часть ствола полового члена не изменена. При парафимозе появляется резкая болезненность и синюшность головки полового члена; боль усиливается при малейшем прикосновении. Типичная поза больного парафимозом - широко расставленные ноги и наклоненное вперед туловище. При парафимозе осложняется мочеиспускание; у детей может развиться острая задержка мочи.
Если длительное время не удается вернуть крайнюю плоть в исходное положение, парафимоз может усложнится ишемией и частично некрозом головки полового члена, развитием ишемической гангрены кольца крайней плоти. Возможна частичная ампутация дистальной части полового члена.
ДИАГНОСТИКА И ЛЕЧЕНИЕ ПАРАФИМОЗА
При возникновении парафимоза необходимо немедленно обратится к врачу: детскому хирургу, урологу или андрологу. Диагноз парафимоза устанавливается на основании анамнестических данных и визуального осмотра полового члена.
Парафимоз относится к неотложному состоянию, которые требует срочного медицинского вмешательства. Первая помощь при парафимозе заключается в приложении к месту ограничения холода (пузыря со льдом, холодного компресса); наложение повязки с гипертоническим раствором, эластичной сдавливающей повязки; проведении аппликаций местных анестетиков, инъекций гиалуронидазы в область отека. Эти меры не только снижают болевые ощущения, но также уменьшают отек головки полового члена.
Лечение парафимоза может быть консервативным и оперативным. При своевременном выявлении парафимоза проводится консервативное бимануальное вправление головки полового члена в кольцо крайней плоти под местной (у детей - общей) анестезией, после смазывания поверхности пениса вазелиновым маслом или глицерином. Иногда предварительно выполняется пункция окруженных тканей крайней плоти для создания оттока жидкости. После успешного вправления парафимоза, назначаются местные ванночки с раствором перманганата калия, апплика.
Парафімоз
ПАРАФІМОЗ - гостро розвинутий стан, при якому звужена крайня плоть ущемляє голівку статевого члена і не
може мимовільно повернутися в нормальне положення. Парафімоз характеризується сильним болем в області обмеження, збільшенням обсягу і синюшністю головки статевого члена, набряком крайньої плоті, що має вигляд щільного валика, який роздувся, з утрудненням сечовипускання. Діагноз парафімоза заснований на результатах зовнішнього огляду статевого члена і анамнестичних даних. Лікування парафімоза може включати консервативне бімануальне вправлення защемленої головки статевого члена і хірургічні методи - пункцію оточених тканин, подовжній розтин крайньої плоті (инцизії), кругове висічення крайньої плоті (циркумцизіо)
Парафімоз - ускладнення фімозу, розвивається при обмеженні оголеної головки статевого члена у її заснування щільним вузьким кільцем препуціальної тканини. Парафімоз виникає при повному відведенні (ретракції) крайньої плоті за вінцеву борозну. При парафімозі стає неможливим самовільне втягування головки статевого члена в препуциальний мішок. Основна небезпека парафімозу полягає в ймовірності виникнення некрозу і гангрени головки статевого члена, тому в андрології та урології даний стан розцінюється, як вимога надання невідкладної медичної допомоги. Найчастіше парафімоз розвивається у хлопчиків і юнаків, однак також може діагностуватися у дорослих чоловіків.
ПРИЧИНИ ПАРАФІМОЗУ
Парафімоз є ускладненням вродженого або набутого фімозу. У нормі поділ зовнішнього та внутрішнього листків крайньої плоті протікає самостійно, починаючись з народження і закінчуючи в період статевого дозрівання. У перші роки життя хлопчика спостерігається «фізіологічний фімоз», викликаний епітеліальним склеюванням головки статевого члена і внутрішнього листка крайньої плоті. Спонтанне розкриття препуціального мішка в більшості випадків відбувається у віці від 3 до 6-7 років. Інтенсивне передчасне відсунення крайньої плоті з виведенням головки статевого члена стає причиною більшості випадків істинного фімозу. Парафімоз виникає при наявності фімозу II-III ступеня, рідко розвивається при I ступені і не трапляється при IV ступені фімозу, коли оголити головку статевого члена неможливо.
У хлопчиків парафімоз найчастіше виникає при проведенні гігієнічних процедур в зв'язку з примусовими спробами батьків відсунути шкірний покрив за вінцеву борозну. У дорослих пацієнтів обмеження голівки статевого члена звуженою крайньою плоттю може розвинутися при мастурбації або статевому контакті. Можливою причиною парафімозу може служити нееластична коротка вуздечка крайньої плоті, що утрудняє оголення головки і повернення тканин в початкове положення.
Ятрогенний парафімоз може виникнути внаслідок примусового оголення головки статевого члена під час катетеризації уретри і сечового міхура, виконання цистоскопії. Можливий розвиток парафімозу при первинному сифілісі і наявності сифілітичної виразки препуція; при розвитку алергічних реакцій з боку геніталій. Описані випадки виникнення парафімозу при виконанні пірсингу статевого члена.
СИМПТОМИ ПАРАФІМОЗУ
Парафімоз виникає в результаті примусової ретракции звуженої крайньої плоті за основу головки статевого 
члена і неможливості повернути її назад. Циркулярне обмеження голівки статевого члена крайньою плоттю призводить до венозного і лимфатическому застою, швидкому розвитку набряку тканин і порушенням артеріального кровотоку.
Парафімоз має гострий початок і проявляється яскраво вираженими місцевими симптомами. Крайня плоть при парафімозі набуває вигляду щільного валика, щороздувся під головкою статевого члена. Обмеження сприяє наростанню набряку і значного збільшення обсягу головки пеніса, що супроводжується посиленням її здавлення кільцем з препуціальної тканини. Проксимальна частина стовбура статевого члена не змінена. При парафімозі з'являється різка хворобливість і синюшність головки статевого члена; біль посилюється при щонайменшому дотику. Типова поза хворого парафімозом - широко розставлені ноги і нахилене вперед тулуб. При парафімозі ускладняється сечовипускання; у дітей може розвинутися гостра затримка сечі.
Якщо тривалий час не вдається повернути крайню плоть у вихідне положення, парафімоз може ускладнитися ішемією і частковим некрозом головки статевого члена, розвитком ішемічної гангрени кільця крайньої плоті. Можлива часткова ампутація дистальної частини статевого члена.
ДІАГНОСТИКА І ЛІКУВАННЯ ПАРАФІМОЗУ
При виникненні парафімозу необхідно негайне звернення до лікаря: дитячого хірурга, уролога або андролога. Діагноз парафімоза встановлюється на підставі анамнестичних даних і візуального огляду статевого члена.
Парафімоз відноситься до невідкладних станів, які вимагають термінового медичного втручання. Перша допомога при парафімозі полягає в прикладанні до місця обмеження холоду (міхура з льодом, холодного компресу); накладення пов'язки з гіпертонічним розчином, еластичної здавлючої пов'язки; проведенні аплікацій місцевих анестетиків, ін'єкцій гіалуронідази в область набряку. Ці заходи не тільки знижують больові відчуття, але також зменшують набряк головки статевого члена.
Лікування парафімозу може бути консервативним і оперативним. При своєчасному виявленні парафімозу проводиться консервативне бімануальне вправлення головки статевого члена у кільце крайньої плоті під місцевою (у дітей - загальною) анестезією, після змазування поверхні пеніса вазеліновим маслом або гліцерином. Іноді попередньо виконується пункція оточених тканин крайньої плоті для створення відтоку рідини. Після успішного вправляння парафімозу, призначаються місцеві ванночки з розчином перманганату калію, аппліка.
Перкутанная нефростомия при обструкции мочевыводящих путей
Нефростомия – это наложение искусственного пути отведения мочи из почки с участием дренажа, стента или 
катетера (собственно, нефростомы), проводимое с помощью открытого хирургического вмешательства, или чрезкожной пункции органа под контролем УЗИ или ренген-телевидения. Катетер или дренаж обычно проходят через кожу брюшной стенки, почечную ткань и заканчиваются в лоханке почки. По катетеру моча самостоятельно поступает в мочеприемник – специальный стерильный сменный контейнер. Фактически нефростома является интралюминарным дренажем почки.
В каких случаях проводят операцию нефростомии?
Нефростому в большинстве случаев накладывают после удаления коралловидных камней в почках, при повреждениях мочеточника и почки, при нарушении оттока мочи в результате развития опухолевого процесса в мочевом пузыре, влагалище и простате.
Кроме того, нефростомия как самостоятельное урологическое вмешательство проводят при остром гидронефрозе, постренальной (экскреторной) анурии и ряде других состояний.
Длительно существующее нарушение оттока мочи может вызвать необратимое поражение и последующую гибель ткани почки.
С какой целью выполняется нефростомия?
Главной целью наложения нефростомы у онкологических больных является восстановление нормального оттока мочи из почки (почек) в следующих случаях:
- опухоли малого таза;
- сочетание рака и мочекаменной болезни;
- структуры мочеточника;
- метастатическое поражение органов брюшной полости;
- сдавление опухолевыми конгломератами мочеточников.
Восстановление оттока мочи позволяет предотвратить развитие гидронефроза – расширения полостной системы почки, пиелонефрита – воспаления ткани почек и острой почечной недостаточности.
У некоторых больных нефростома может быть использована для доступа к верхним мочевым путям (почка, мочеточник) установки специальных стентов, проведения химиотерапии, в качестве подготовки к дальнейшему хирургическому лечению. Также в ряде случаев нефростомия выполняется для проведения различных специализированных исследований.
Перкутанна нефростомія при обструкції сечовивідних шляхів
Нефростомія - це накладення штучного шляху відведення сечі з нирки за участю дренажу, стента або катетера
(власне, нефростоми), що проводиться за допомогою відкритого хірургічного втручання, або чрезшкірної пункції органу під контролем УЗД або рентген-телебачення. Катетер або дренаж зазвичай проходять через шкіру черевної стінки, ниркову тканину і закінчуються в балії нирки. По катетеру сеча самостійно надходить у мочеприймальник - спеціальний стерильний змінний контейнер. Фактично нефростома є інтралюмінарним дренажем нирки.
В яких випадках проводять операцію нефростомії?
Нефростому в більшості випадків накладають після видалення кораловидних каменів в нирках, при пошкодженнях сечоводу і нирки, при порушенні відтоку сечі в результаті розвитку пухлинного процесу в сечовому міхурі, піхві та простаті.
Крім того, нефростомія як самостійне урологічне втручання проводять при гострому гідронефрозі, постренальної (екскреторної) анурії і ряді інших станів.
Тривало існуюче порушення відтоку сечі може викликати необоротну поразку і подальшу загибель тканини нирки.
З якою метою виконується нефростомія?
Головною метою накладення нефростоми у онкологічних хворих є відновлення нормального відтоку сечі з нирки (нирок) в наступних випадках:
- пухлини малого тазу;
- поєднання раку і сечокам'яної хвороби;
- структури сечоводу;
- метастатична поразка органів черевної порожнини;
- здавлення пухлинними конгломератами сечоводів.
Відновлення відтоку сечі дозволяє запобігти розвитку гідронефрозу - розширення порожнинної системи нирки, пієлонефриту - запалення тканини нирок і гострої ниркової недостатності.
У деяких хворих нефростома може бути використана для доступу до верхніх сечових шляхах (нирка, сечовід) установки спеціальних стентів, проведення хіміотерапії, як підготовка до подальшого хірургічного лікування. Також в ряді випадків нефростомія виконується для проведення різних спеціалізованих досліджень.
Травмы мочеполовой систем
Травмы почек
- Закрытые повреждения почек.
Чаще всего уличная травма, автотравмы, падения с высоты. Факторы риска: гидронефроз, пионефроз, подковообразная почка, тазовая дистопия, опухоль почки, кисты почек. Патогенез: в момент удара почка травмируется о ребра, позвоночник и их обломки, а также гидродинамический эффект, возникающий за счет жидкости чашечно-лоханочной системы.
Классификация: Степень повреждения.
Описание повреждения:
- Контузия почки (множественные паренхиматозные кровоизлияния)
Ограниченная подкапсульная гематома, без паренхиматозных разрывов
- Ограниченная околопочечная гематома
Разрыв почечной паренхимы глубиной <1 см, не проникающий в полостную систему почки
III. Разрыв почечной паренхимы глубиной> 1 см, не проникающий в полостную систему почки.
- Разрыв почечной паренхимы способен проникать в полостную систему почки Повреждение крупных артерий и вен почки
- Полное размозжение почки. Отрыв почки от почечной ножки
Клиническая картина: боль в поясничной области, припухлость, гематурия (более 5 эритроцитов в поле зрения). Видимые примеси крови в моче - макрогематурия (Степень гематурии не коррелирует с тяжестью повреждения).
При развитии шокового состояния: анемимзация больного, снижение давления, коллапс.
ДИАГНОСТИКА
Лабораторные данные: Основной показатель - гематурия (более 5 эритроцитов в поле зрения).
Специальные исследования: Метод выбора - КТ почек с внутривенным контрастированием. Очаговые изменения в поврежденной почке и забрюшинной клечатке - УЗИ.
Ескреторна урография: проводится при артериальном давлении не ниже 80 мм рт ст, делается один снимок через 10 минут после введения контрастного вещества из расчета 2 мл. на 1 кг. веса.
Дифференциальный диагноз: повреждение органов брюшной полости - печень, селезенка, сосуды брыжейки
ЛЕЧЕНИЕ
Тактика ведения - обязательная госпитализация, строгий постельный режим, болеутоляющие, кровоостанавливающие и антибактериальные препараты.
ХИРУРГИЧЕСКОЕ ЛЕЧЕНИЕ
Показания: сочетанное повреждение почки и органов брюшной полости, нарастание признаков внутреннего кровотечения, быстрое увеличение при почечной гематомы, появление признаков острого воспалительного процесса в поврежденной почке и паранефрите, ухудшение общего состояния. Проводится ревизия почки и паранефрите, объем вмешательства зависит от результатов ревизии: ушивание раны почки, резекция почки, нефрэктомия.
Прогноз: чаще всего благоприятный
- Открытые повреждения почек - огнестрельные ранения, колотые и резаные раны. Чаще всего сочетанная травма.
Клиническая картина: Чаще всего шоковое состояние. Гематурия и наличие мочи в ране.
ДИАГНОСТИКА
Специальные исследования: Ескреторна урография, УЗИ.
ЛЕЧЕНИЕ
Хирургическое лечение проводится всегда: начинается с первичной обработки раны, объем определяется после ревизии почки. Повреждение мочевого пузыря. Закрытые 5-12% всех закрытых повреждений внутренних органов.
Этиология транспортная, уличная травма.
Внутрибрюшинные - возникают вследствие сдавления области наполненного, переполненного мочевого пузыря, происходит повышение гидростатического давления внутри пузыря и разрыв. Симптоматика: часто шоковое состояние, боль в животе, нарушение мочеиспускания, гематурия.
ДИАГНОСТИКА
Катетеризация мочевого пузыря, жидкость введена в мочевой пузырь выделяется в полном объеме. 
Ретроградная цистография с тугим наполнением мочевого пузыря (300-350 мл)
ЛЕЧЕНИЕ
Всегда оперативное, после соответствующих противошоковых мероприятий. Лапаротомия, ушивание разрыва мочевого пузыря, эпицистостомы.
Внебрюшинные - только при переломе костей таза, мочевой пузырь при этом наполнен незначительно.
Симптоматика: боли внизу живота и над лобком с иррадиацией в промежность и прямую кишку, невозможность самостоятельного мочеиспускания, гематурия.
ДИАГНОСТИКА
Катетеризация мочевого пузыря, жидкость введена в мочевой пузырь выделяется в полном объеме. Ретроградная цистография с тугим наполнением мочевого пузыря (300-350 мл).
ЛЕЧЕНИЕ
Всегда оперативное, после соответствующих противошоковых мероприятий. Ушивание разрывов мочевого пузыря, эпицистостомы и дренирование околопузырной клетчатки.
- Открытые - в большинстве случаев огнестрельные или колото-резаные.
Симптоматика: Как правило шоковое состояние, гематурия, выделение мочи из раны, нарушение мочеиспускания.
ДИАГНОСТИКА
Катетеризация мочевого пузыря, ретрогадна цистография.
ЛЕЧЕНИЕ
Всегда оперативное, ревизия раны, ушивание раны мочевого пузыря, цистостомия.
Повреждения полового члена
- Закрытые удары. При воздействии травмирующей силы на неэрегированный половой член - разрывы белковой оболочки, перелом, вывих - при воздействии на эрегированный половой член Ограничение полового члена - при перетаскивании полового члена ниткой, проволокой, кольцевидными предметами.
Симптоматика:
При ударе: резкая отечность, гематома кожи и подкожной клетчатки.
При переломе: возникает характерный хруст, резкая боль, прекращение эрекции, если одновременно повреждается и уретра - нарушение мочеиспускания, уретрорагия.
При вывихе: смещение корня полового члена в ткани промежности, мошонки и кожу лобковой области, отрыв кожи полового члена от головки в области венечной борозды.
ДИАГНОСТИКА
В основном основывается на анамнез и симптоматике. Для подтверждения разрыва белковой оболочки - Кавернозография.
ЛЕЧЕНИЕ
Удары - покой, местно холод. Разрывы белковой оболочки, перелом, вывих - оперативное лечение Ущемление полового члена - снятие ущемляет предмета.
- Открытые: резаные и огнестрельные.
ЛЕЧЕНИЕ
Всегда хирургическое: первичная обработка раны, по возможности органосохраняющая. При необходимости в дальнейшем пластические операции.
Повреждения яичка и его придатка
- Закрытые - спортивная травма, уличная травма, падение с высоты, верховая езда.
Симптоматика: резкая болезненность (до болевого шока), увеличение мошонки в размерах, гематома, возможно вывих яичка под кожу живота, промежности и бедра.
ДИАГНОСТИКА
УЗИ мошонки.
ЛЕЧЕНИЕ
Постельный режим, суспензорий, холод местно, антибактериальная терапия при большом скоплении крови, при подозрении на разрыв яичка - оперативное лечение: вскрытие гематомы, ревизия яичка, ушивание разрывов, частичное или полное удаление яичка.
- Открытые - резаные, колотые, рваные, огнестрельные.
ЛЕЧЕНИЕ
Первичная обработка раны, ревизия яичка.
Травми сечо-статевої системи
Травми нирок
- Закриті пошкодження нирок.
Найчастіше вулична травма, автотравми, падіння з висоти. Фактори ризику: гідронефроз, піонефроз, підковоподібна нирка, тазова дистопія, пухлина нирки, кісти нирок. Патогенез: у момент удару нирка травмується об ребра, хребет і їх уламки, а також гідродинамічний ефект, що виникає за рахунок рідини чашечно-мискової системи.
Класифікація: Ступінь пошкодження.
Опис ушкодження:
- Контузія нирки (множинні паренхіматозні крововиливи)
Обмежена подкапсульна гематома, без паренхіматозних розривів
- Обмежена приниркова гематома
Розрив ниркової паренхіми глибиною <1 см, що не здатний проникати в порожнинну систему нирки
III. Розрив ниркової паренхіми глибиною> 1 см, що не здатний проникати в порожнинну систему нирки.
- Розрив ниркової паренхіми здатний проникати в порожнинну систему нирки Пошкодження великих артерій і вен нирки
- Повне розтрощення нирки. Відрив нирки від ниркової ніжки
Клінічна картина: біль в ділянці нирок, припухлість, гематурія (більше 5 еритроцитів у полі зору). Видимі домішки крові в сечі – макрогематурія (Ступінь гематурії не корелює з тяжкістю пошкодження).
При розвитку шокового стану: анемімзація хворого, зниження тиску, колапс.
ДІАГНОСТИКА
Лабораторні дані: Основний показник - гематурія (більше 5 еритроцитів у полі зору).
Спеціальні дослідження: Метод вибору - КТ нирок з внутрішньовенним контрастуванням. Вогнищеві зміни в пошкодженій нирці і заочеревинної клечатки - УЗД.
Ескреторна урографія: проводиться при артеріальному тиску не нижче 80 мм рт ст, робиться один знімок через 10 хвилин після введення контрастної речовини з розрахунку 2 мл. на 1 кг. ваги.
Диференціальний діагноз: пошкодження органів черевної порожнини - печінка, селезінка, судини брижі
ЛІКУВАННЯ
Тактика ведення - обов'язкова госпіталізація, строгий постільний режим, болезаспокійливі, кровоспинні і антибактеріальні препарати.
ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ
Показання: поєднане пошкодження нирки і органів черевної порожнини, наростання ознак внутрішньої кровотечі, швидке збільшення приниркової гематоми, поява ознак острого запального процесу в пошкодженій нирці і паранефрії, погіршення загального стану. Проводиться ревізія нирки і паранефрите, обсяг втручання залежить від результатів ревізії: ушивання рани нирки, резекція нирки, нефректомія.
Прогноз: найчастіше сприятливий
- Відкриті пошкодження нирок - вогнепальні поранення, колоті і різані рани. Найчастіше поєднана травма.
Клінічна картина: Найчастіше шоковий стан. Гематурія і наявність сечі в рані.
ДІАГНОСТИКА
Спеціальні дослідження: Ескреторна урографія, УЗД.
ЛІКУВАННЯ
Хірургічне лікування проводиться завжди: починається з первинної обробки рани, обсяг визначається після ревізії нирки. Пошкодження сечового міхура. Закриті 5-12% всіх закритих ушкоджень внутрішніх органів
Етіологія: транспортна, вулична травма.
Внутрішньоочеревинні - виникають внаслідок стискання області наповненого, переповненого сечового міхура, відбувається підвищення гідростатичного тиску всередині міхура і розрив. Симптоматика: часто шоковий стан, біль в животі, порушення сечовипускання, гематурія.
ДІАГНОСТИКА
Катетеризація сечового міхура, рідина введена в сечовий міхур виділяється в повному обсязі. Ретроградна цистографія з тугим наповненням сечового міхура (300-350 мл)
ЛІКУВАННЯ
Завжди оперативне, після відповідних протишокових заходів. Лапаротомія, ушивання розриву сечового міхура, епіцістостоми.
Позаочеревинні - тільки при переломі кісток тазу, сечовий міхур при цьому наповнений незначно.
Симптоматика: болі внизу живота і над лобком з іррадіацією в промежину і пряму кишку, неможливість самостійного сечовипускання, гематурія.
ДІАГНОСТИКА
Катетеризація сечового міхура, рідина введена в сечовий міхур виділяється в повному обсязі. Ретроградна цистографія з тугим наповненням сечового міхура (300-350 мл).
ЛІКУВАННЯ
Завжди оперативне, після відповідних протишокових заходів. Ушивання розривів сечового міхура, епіцістостоми і дренування околопузирної клітковини.
- Відкриті - в більшості випадків вогнепальні або колото-різані.
Симптоматика: Як правило шоковий стан, гематурія, виділення сечі з рани, порушення сечовипускання.
ДІАГНОСТИКА
Катетеризація сечового міхура, ретрогадна цистографія.
ЛІКУВАННЯ
Завжди оперативне, ревізія рани, ушивання рани сечового міхура, цистостомія.
Ушкодження статевого члена
- Закриті удари. При впливі травмуючої сили на неерогований статевий член - розриви білкової оболонки, перелом, вивих - при впливі на ерегований статевий член Обмеження статевого члена - при перетягуванні статевого члена ниткою, дротом, кільцеподібними предметами.
Симптоматика:
При ударі: різка набряклість, гематома шкіри і підшкірної клітковини.
При переломі: виникає характерний хрускіт, різкий біль, припинення ерекції, якщо одночасно пошкоджується і уретра - порушення сечовипускання, уретрорагія.
При вивиху: зміщення кореня статевого члена в тканини промежини, мошонки і шкіру лобкової області, відрив шкіри статевого члена від головки в області вінцевої борозни.
ДІАГНОСТИКА
В основному ґрунтується на анамнез і симптоматиці. Для підтвердження розриву білкової оболонки - Кавернозографія.
ЛІКУВАННЯ
Удари - спокій, місцево холод. Розриви білкової оболонки, перелом, вивих - оперативне лікування Обмеження статевого члена - зняття ущемляє предмета.
- Відкриті: різані та вогнепальні.
ЛІКУВАННЯ
Завжди хірургічне: первинна обробка рани, по можливості органозберігаюча. При необхідності надалі пластичні операції.
Пошкодження яєчка і його придатка
- Закриті - спортивна травма, вулична травма, падіння з висоти, їзда верхи.
Симптоматика: різка болючість (аж до больового шоку), збільшення мошонки в розмірах, гематома, можливий вивих яєчка під шкіру живота, промежини і стегна.
ДІАГНОСТИКА
УЗД мошонки.
ЛІКУВАННЯ
Постільний режим, суспензорій, холод місцево, антибактеріальна терапія при великому скупченні крові, при підозрі на розрив яєчка - оперативне лікування: розтин гематоми, ревізія яєчка, ушивання розривів, часткове або повне видалення яєчка.
- Відкриті - різані, колоті, рвані, вогнепальні.
ЛІКУВАННЯ
Первинна обробка рани, ревізія яєчка
Цистоцеле
Цистоцеле (протрузия, опущение, выпадение мочевого пузыря) - наиболее частый вид генитального пролапса,
которые проявляются у 34% женщин с синдромом тазовой дисценции. Практически всегда сочетается с уретероцеле. Термин «цистоцеле» для описания грыжи передней стенки влагалища впервые было использовано в 1600-х годах. Заболеваемость увеличивается с возрастом, достигая 55-60% в постменопаузе. Несмотря на успехи профилактической медицины, постоянное уменьшение родового травматизма, сокращение занятости женщин на тяжелых производствах, частота цистоцеле в популяции остается высокой и продолжает расти, что связано с увеличением средней продолжительности жизни. Актуальность своевременной диагностики и адекватного лечения выпадения мочевого пузыря обусловлена значительным ухудшением качества жизни, а в тяжелых случаях и инвалидизацией пациенток.
Причины цистоцеле:
Пролапс мочевого пузыря является одним из проявлений синдрома несостоятельности тазового дна и развивается под действием тех же факторов, что и выпадение других органов (прямой кишки, матки, влагалища). Непосредственной причиной цистоцеле становится ослабление и образование грыжеподобное дефектов мышечно-связочного-фасциального аппарата, поддерживающего мочевой пузырь, в первую очередь - лонно-шеечной пузырно фасции.
Специалисты в сфере урологии и урогинекологии выделяют ряд факторов, повышающих риск тазовой дисценции:
Частые роды. Вероятность возникновения цистоцеле растет после каждого следующего естественного родоразрешения. По результатам наблюдений, у женщин, которые рожали 4 раза и более, риск мочепузырного пролапса в 3,3 раза больше, чем при одноразовых родах. В группу повышенного риска входят пациентки, выносили большой плод, перенесших стремительные роды, разрывы влагалища и промежности, родовспомогательные акушерские операции.
Дисгормональное состояние. Ослабление мышечно-фасциальных структур способствует эстрогенную недостаточность, с чем связано учащение случаев цистоцеле в период перименопаузы и после офоректомии. Вероятность пролапса мочевого пузыря увеличивается с 6,6% у 20-29-летних женщин, до 55,6% у 50-59-летних. Зависимость между распространенностью патологии и уровнем эстрогенов подтверждается снижением заболеваемости при назначении заместительной гормонотерапии.
Наследственная дисплазия соединительной ткани. Частота семейной формы цистоцеле достигает 30%. Ослабление тазовой диафрагмы способствуют как генетические аномалии (синдром Марфана, болезнь Элерса-Данлоса), так и недифференцированные формы коллагенопатий, которые проявляются грыжами других локализаций, ювенильный остеохондроз позвоночника, варикозной болезни, геморроем, миопией, плоскостопием и другими расстройствами.
Повышение внутрибрюшного давления. Грыжевое выпячивание мочевого пузыря в полость влагалища способствуют тяжелые физические нагрузки и заболевания, при которых повышается давление в брюшной полости. Цистоцеле чаще возникает у женщин, страдающих стойкими запорами, бронхиальной астмой. Риск уровезикальной протрузии возрастает при наличии асцита, ожирении, объемных новообразованиях брюшной полости (субсерозных миомах, кистах яичников).
Цистоцелє
Цистоцелє (протрузія, опущення, випадіння сечового міхура) - найбільш частий вид генітального пролапсу, що
виявляються у 34% жінок з синдромом тазової дісценціі. Практично завжди поєднується з уретероцеле. Термін «цистоцеле» для опису грижі передньої стінки вагіни вперше було використано в 1600-х роках. Захворюваність збільшується з віком, досягаючи 55-60% в постменопаузі. Незважаючи на успіхи профілактичної медицини, постійне зменшення родового травматизму, скорочення зайнятості жінок на важких виробництвах, частота цистоцелє в популяції залишається високою і продовжує зростати, що пов'язано зі збільшенням середньої тривалості життя. Актуальність своєчасної діагностики та адекватного лікування випадіння сечового міхура обумовлена значним погіршенням якості життя, а у важких випадках і інвалідизацією пацієнток.
Причини цистоцелє:
Пролапс сечового міхура є одним із проявів синдрому неспроможності тазового дна і розвивається під дією тих же чинників, що і випадання інших органів (прямої кишки, матки, піхви). Безпосередньою причиною цистоцелє стає ослаблення і освіту грижеподібне дефектів м'язово-зв'язкового-фасциального апарату, що підтримує сечовий міхур, в першу чергу - лонно-шєєчной міхурово фасції.
Фахівці в сфері урології та урогінекології виділяють ряд факторів, що підвищують ризик тазової дісценціі:
Часті пологи. Імовірність виникнення цистоцелє зростає після кожного наступного природного розродження. За результатами спостережень, у жінок, які народжували 4 рази і більше, ризик сечоміхурового пролапсу в 3,3 рази більше, ніж при одноразових пологах. До групи підвищеного ризику входять пацієнтки, які виносили великий плід, перенесли стрімкі пологи, розриви піхви і промежини, рододопоміжні акушерські операції.
Дисгормональний стан. Ослаблення м'язово-фасциальних структур сприяє естрогена недостатність, з чим пов'язано почастішання випадків цистоцелє в період перименопаузи і після офоректомії. Імовірність пролапсу сечового міхура збільшується з 6,6% у 20-29-річних жінок, до 55,6% у 50-59-річних. Залежність між поширеністю патології і рівнем естрогенів підтверджується зниженням захворюваності при призначенні замісної гормонотерапії.
Спадкова дисплазія сполучної тканини. Частота сімейної форми цистоцелє досягає 30%. Ослаблення тазової діафрагми сприяють як генетичні аномалії (синдром Марфана, хвороба Елерса-Данлоса), так і недиференційовані форми коллагенопатий, які проявляються грижами інших локалізацій, ювенільний остеохондроз хребта, варикозну хворобу, гемороєм, міопію, плоскостопістю та іншими розладами.
Підвищення внутрішньочеревного тиску. Грижовоговипинання сечового міхура в порожнину піхви сприяють важкі фізичні навантаження і захворювання, при яких підвищується тиск в черевній порожнині. Цистоцелє частіше виникає у жінок, які страждають стійкими запорами, бронхіальною астмою. Ризик уровезікальной протрузії зростає при наявності асциту, ожирінні, об'ємних новоутвореннях черевної порожнини (субсерозних миомах, кістах яєчників).
Стриктура уретры
Стриктура уретры - анатомическое сужение или значительное уменьшение просвета мочеиспускательного канала, которое приводит к затрудненного мочеиспускания.
Пациенты, страдающие данному патологией жалуются на:
- вялую тонкую и ослабленную струю мочи,
- ощущение неполного опорожнения мочевого пузыря,
- частое и время болезненное мочеиспускание,
- необходимость напрягать мышцы живота, чтобы полноценно помочиться.
Наиболее частые причины стриктуры уретры, которые развились в результате травм и повреждений мочеиспускательного канала
- Травма или ранения полового члена с повреждением висячей уретры
- Травма или ранения промежности
- Травма таза с переломом тазовых костей
- Медицинские инструментальные процедуры на уретре: цистоскопия или уретроскопия, катетеризация, бужирование, удаление камней или инородных тел и т.д.
- Наиболее частые причины стриктуры уретры, которые развились в результате воспаления мочеиспускательного канала (уретрит)
- Инфекционное воспаление уретры: гонорея, туберкулез, негонококковые уретрит
- Химические повреждения уретры (ожоги) веществами, которые применялись с целью лечения или самолечения: соединения серебра, раствор хлоргексидина, раствор марганцовокислого калия, керосин и мн. др.
- Неспецифические дегенеративно-дистрофические процессы: склерозирующий лихен (lichen sclerosus) или ксеротический облитерирующий баланит (balanitis xerotica obliterans)
Методы диагностики стриктуры уретры.
- Уретроцистоскопия
- Висхидна и нисходящая уретроцистографии
- ультразвуковое исследование
- Общий анализ крови и бактериологический посев мочи на патогенную микрофлору
Методы лечения
- Бужирование уретры у мужчин
- Лазерная инцизии стриктуры уретры
- Установка уретрального стента
Стриктура уретри
Стриктура уретри - анатомічне звуження або значне зменшення просвіту сечівника, яке призводить до затрудненого сечовипускання.
Пацієнти, які страждають данною патологією скаржаться на:
- мляву тонку і ослаблену струмінь сечі,
- відчуття неповного випорожнення сечового міхура,
- часте і часом хворобливе сечовипускання,
- необхідність напружувати м'язи живота, щоб повноцінно помочитися.
Найбільш часті причини стриктури уретри, які розвинулися в результаті травм і пошкоджень сечівника
- Травма або поранення статевого члена з пошкодженням висячої уретри
- Травма або поранення промежини
- Травма тазу з переломом тазових кісток
- Медичні інструментальні процедури на уретрі: цистоскопія або уретроскопія, катетеризація, бужування, видалення каменів або сторонніх тіл і т.д.
Найбільш часті причини стриктури уретри, які розвинулися в результаті запалення сечовипускального каналу (уретрит)
- Інфекційне запалення уретри: гонорея, туберкульоз, негонококові уретрити
- Хімічні пошкодження уретри (опіки) речовинами, що застосовувалися з метою лікування або самолікування: сполуки срібла, розчин хлоргексидину, розчин марганцевокислого калію, керосин і мн. ін.
- Неспецифічні дегенеративно-дистрофічні процеси: склерозуючий ліхен (lichen sclerosus) або ксеротіческій облітеруючий баланит (balanitis xerotica obliterans)
Методи діагностики стриктури уретри.
- Уретроцистоскопія
- Вісхідна та низхідна уретроцистографії
- Ультразвукове дослідження
- Загальний аналіз крові та бактеріологічний посів сечі на патогенну мікрофлору
Методи лікування
- Бужування уретри у чоловіків
- Лазерна інцизія стриктури уретри
- Установка уретрального стенту
Мочекаменная болезнь
Мочекаменная болезнь (уролитиаз) -заболевания, характеризующееся образованием камней в 
мочевыводящих органах.
Считается, что склонность к мочекаменной болезни является врожденные, однако камни не образуются без влияния одного из дополнительных факторов, среди которых выделяют:
- жаркий климат, провоцирует активное потоотделение;
- состав питьевой воды (жесткая вода индуцирует камнеобразования)
- привычка к острой, соленой и кислой пищи, избыток кальция и животного белка;
- недостаточность витамина (А и группы B), ультрафиолета (жизнь "без солнца")
- сильное обезвоженного, например в результате инфекционных заболеваний;
- малоподвижный образ жизни, в том числе - вынужденная, в результате полученных травм;
- хроническое заболевание желудка и кишечника (гастрит, колит, язвенная болезнь)
- заболевания почек и других органов мочеполовой системы (пиелонефрит, цистит, аденома предстательной железы, простатит)
- обменные заболевания (например, подагра)
В зависимости от локализации, симптомами мочекаменной болезни могут быть:
1) Камни в почках Камни в почках проявляют себя болью в области поереку с одной или с двух сторон (в зависимости от локализации камня). Как правило, боль носит тупой, ноющий характер. Болевые ощущения меняются при движении или изменении положения тела. В общем анализе мочи или визуально может проявляться кровь.
При небольших размеры камней в почке, выраженные симптомы могут не проявляться.
2) Камни в мочеточниках качестве правило, вызывают выраженную боль, локализация которого меняется вслед за перемещением камня: боль переходит из поясницы в пах, низ живота или половые органы.
Камень может полностью перекрыть просвет мочеточника. В таком случае в почке скапливается моча, вызывает боль (почечную колику). Камень в нижних отделах мочеточника может быть причиной частых полкикив к мочеиспусканию.
В ряде случаев, камни мочеточников могут быть причиной развития обструктивного пиелонефрита (воспаление впечатление почки с нарушением оттока мочи), что является жизненно опасным осложнения и требует неотложных лечебных мероприятий. Наличие камней в мочевом пузыре проявляется болью внизу живота, отдающая в область промежны или половые органы, - прежде всего, при движениях или мочеиспускания. Резкие движения также могут провоцировать призывы к мочеиспусканию. Во время мочеиспускания струя мочи может прерываться и рассеиваться
Диагностика:
- Общий анализ крови
- Общий анализ мочи
- Биохимический анализ крови
- Обзорная программа
- Ультразвуковое исследование
- Экскреторная урография
- Мульспиральна компьютерная томография (МСКТ)
Лечение:
В настоящее время удаления камней выполняется, как правило, малоинвазивными способами.. Прежде всего, применяются следующие методики:
1.Контактна лазерная уретро-пиелокаликолитотрипсия (лазерное дробление камней в просвете мочеточника,
почки, чашечках почек)
2.Черезшкирна перкутанная нефролитотрипсии (при локализации камня в просвете почки и размером более 12 мм)
3.Ударнохвильова литотрипсия (Чрезкирне дробления камней под УЗИ и (или) рентгеновским наведением)
4.Лапароскопична уретеро-пилолитотомия (лапаросокопичне удаления камней)
5.Уретеро-пилеолитомия открытым способом
Если камни образовании солями мочевой кислоты, возможно, их растворения. В таких случаях назначается курс специальных препаратов.
Сечокам’яна хвороба
Сечокам’яна хвороба (уролітіаз) –захворювання,що характеризується утворенням каменів в сечовидільних органах.
Рахується, що схильність до сечокам’яної хвороби є вродженною , однак камені не утворюються без впливу
одного з додаткових факторів, серед яких виділяють:
- жаркий клімат, що провокує активне потовиділення;
- склад питної води (жорстка вода індукує камнеутворення);
- звичка до гострої, солонної і кислої їжі, надлишок кальція и тваринного білка;
- недостатність витаминів (А і групи B), ультрафіолета (життя "без сонця ");
- сильне обезвоження , наприклад в результаті інфекційних захворювань;
- малорухомий образ життя, в том числі – вимушена , в результаті отриманих травм;
- хронічне захворювання шлунку и кишківника (гастрит, коліт,виразкова хвороба);
- захворювання нирок і інших органів сечостатевої системи (пієлонефрит, цистит, аденома передміхурової залози, простатит);
- обмінні захворювання (наприклад, подагра)
В залежності від локалізації,симптомами сечокам’яної хвороби можуть бути :
1)Камені в нирках: Камені в нирках проявляють себе болем в області поереку з одної або с двох сторін (в залежності від локалізації каменя). Як правило, біль носить тупий, ниючий характер. Больові відчуття змінються при русі чи зміні положення тіла. В загальному аналізі сечі або візуально може виявлятись кров.
При невеликих размірах каменів в нирці ,виражені симптоми можуть не виявлятись .
2) Камені в сечоводах вяк правило,викликають виражений біль , локалізація якого змінюється слідом за переміщенням каменя : біль переходить з попереку в пах, низ живота або статеві органи .
Камінь може повністю перекрити просвіт сечоводу . В такому випадку в нирці скупчується сеча,що викликає біль (ниркову кольку). Камінь в нижніх відділах сечоводу може бути причиною частих полкиків до сечовипускання.
В ряді випадкіх,камені сечоводів можуть бути причиною розвитку обструктивного пієлонефриту(запалення враженної нирки з порушенням відтоку сечі),що є життєво небезпечним ускладенням та потребує невідкладних лікувальних заходів. Наявність каменів в сечовому міхурі проявляється болем внизу живота, що віддає в область промежни или статеві органи, – передусім , при рухаха чи сечовипускання . Різкі рухи також можуть провокувати поклики до сечовипускання . Під час сечовипускання струя сечі може перериватись і розсіюватись
Діагностика:
- Загальний аналіз крові
- Загальний аналіз сечі
- Біохімічний аналіз крові
- Оглядова програма
- Ультразвукове дослідження
- Екскреторна урографія
- Мульспіральна компютерна томографія (МСКТ)
Лікування:
В теперешній час видалення каменів виконується, як правило, малоінвазивними способами.. Передусім, застосовуєються наступні методики:
1.Контактна лазерна уретро-пієлокаліколітотрипсія(лазерне дроблення каменів в просвіті 
сечоводу,нирки,чашечках нирок)
2.Черезшкірна перкутанна нефролітотрипсія(при локалізації каменя в просвіті нирки і розміром більше 12 мм)
3.Ударнохвильова літотрипсія(Чрезкірне дроблення каменів під УЗД та(або)рентгенівським наведенням)
4.Лапароскопічна уретеро-пілолітотомія(лапаросокопічне видалення каменів )
5.Уретеро-пілєолітомія відкритим способом
Якщо камені утворенні солями сечової кислоти, можливе , їх розчинення . В таких випадках назначається курс спеціальних препаратів.
Лейкоплакия мочевого пузыря
Лейкоплакия мочевого пузыря - это хроническое заболевание, при котором клетки переходного эпителия, 
выстилающие полость мочевого пузыря, замещаются клетками плоского эпителия. Возникают участки, покрытые ороговевающим эпителием, который, в отличие от переходного, не защищает стенки мочевого пузыря от активного воздействия компонентов мочи, вызывает хроническое воспаление.
Заболевание встречается у женщин гораздо чаще, чем у мужчин, благодаря особенностям строения женского мочеиспускательного канала, из-за чего мочевой пузырь доступный для инфекции, которая играет ведущую роль в возникновении лейкоплакии мочевого пузыря.
Основной путь попадания инфекции в мочевой пузырь - восходящий (с наружных половых органов). Чаще всего лейкоплакию мочевого пузыря вызывают инфекции, передающиеся половым путем (ИППП) - уреаплазмы, микоплазмы, трихомонады, гонококки, хламидии, вирус герпеса. Однако возможны и другие пути заражения, когда инфекция проникает в мочевой пузырь с током крови или лимфы из почки, кишечника, матки и ее придатков. В этом случае возбудителями являются кишечная палочка, стрептококки, стафилококки, протеи и др.
Факторы, приводящие к заболеванию лейкоплакии мочевого пузыря, являются:
- Хронические заболевания;
- Удаленные очаги хронической инфекции (кариозные зубы, хронические гаймориты, тонзиллиты и т.д.); Длительное, что превышает допустимые сроки, использование внутриматочной спирали;
- Аномалии строения органов мочеполовой системы;
- Неупорядоченная половая жизнь, без использования средств контрацепции;
- Эндокринные заболевания;
- переохлаждение,
- Стрессы, недостаточный отдых
- Факторы, которые снижают имунитет
Основными симптомами лейкоплакии мочевого пузыря являются:
- частые и острые позывы к мочеиспусканию, особенно ночью,
- тянущие и ноющие боли внизу живота при наполнении мочевого пузыря,
- жжение и боль после опорожнения мочевого пузыря;
- нарушение мочеиспускания,
- прерывистая струя,
- неполное опорожнение мочевого пузыря
- слабость, быстрая утомляемость.
Для установления диагноза лейкоплакии мочевого пузыря используют следующие исследования:
- Общий, биохимический, бактериологический анализы мочи
- Функциональная проба мочи по Нечипоренко;
- Все виды анализов на наличие ИППП (бакпосев, ПИФ, ПЦР)
- Гинекологическое обследование пациентки с обязательным взятием на анализ влагалищного содержимого;
- УЗИ органов малого таза;
- цистоскопия
- Биопсия стенки мочевого пузыря.
Цистоскопия является основным методом в диагностике лейкоплакии мочевого пузыря, позволяет дифференцировать это заболевание с хроническим циститом.
В зависимости от стадии процесса и распространенности поражения, выбирают метод лечения лейкоплакии мочевого пузыря.
Заболевания лечат терапевтичним и хирургическим способом.
Терапевтическое лечение лейкоплакии мочевого пузыря проводится после выявления возбудителя заболевания.
Пациентам назначаются антибактериальные препараты, которые влияют на патогенную микрофлору, а также общеукрепляющие и противовоспалительные средства.
Для восстановления поврежденных (в результате агрессивного воздействия мочи) стенок мочевого пузыря применяется лекарственное орошения.
Хирургический способ лечения
Лазерная инцизия лейкоплакии мочевого пузыря.
Лейкоплакія сечового міхура
Лейкоплакія сечового міхура - це хронічне захворювання, при якому клітини перехідного епітелію, що 
вистилають порожнину сечового міхура, заміщуються клітинами плоского епітелію. Виникають ділянки, покриті зроговілим епітелієм, який, на відміну від перехідного, не захищає стінки сечового міхура від активного впливу компонентів сечі, що викликає хронічне запалення.
Захворювання зустрічається у жінок набагато частіше, ніж у чоловіків, завдяки особливостям будови жіночого сечівника, через що сечовий міхур доступніший для інфекції, яка відіграє провідну роль у виникненні лейкоплакії сечового міхура.
Основний шлях попадання інфекції в сечовий міхур - висхідний (із зовнішніх статевих органів). Найчастіше лейкоплакію сечового міхура викликають інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ) - уреаплазми, мікоплазми, трихомонади, гонококи, хламідії, вірус герпесу. Однак можливі й інші шляхи зараження, коли інфекція проникає в сечовий міхур з потоком крові або лімфи з нирки, кишечника, матки і її придатків. В цьому випадку збудниками є кишкова паличка, стрептококи, стафілококи, протеї та ін.
Фактори, що призводять до захворювання лейкоплакії сечового міхура, є:
- Хронічні захворювання;
- Дистанційні вогнища хронічної інфекції (каріозні зуби, хронічні гайморити, тонзиліти тощо); Тривале, що перевищує допустимі терміни, використання внутрішньоматкової спіралі;
- Аномалії будови органів сечостатевої системи;
- Невпорядкована статеве життя, без використання засобів контрацепції;
- Ендокринні захворювання;
- Переохолодження,
- Стреси, недостатній відпочинок
- Чинники, які знижують имунітет
Основними симптомами лейкоплакії сечового міхура є:
- часті й гострі позиви до сечовипускання, особливо вночі;
- тягнучі і ниючі болі внизу живота при наповненні сечового міхура,
- печіння і біль після спорожнення сечового міхура;
- порушення сечовипускання,
- переривчастий струмінь,
- неповне випорожнення сечового міхура;
- слабкість, швидка стомлюваність.
Для встановлення діагнозу лейкоплакії сечового міхура використовують такі дослідження:
- Загальний, біохімічний, бактеріологічний аналізи сечі;
- Функціональна проба сечі по Нечипоренко;
- Всі види аналізів на наявність ІПСШ (бакпосів, ПІФ, ПЛР);
- Гінекологічне обстеження пацієнтки з обов'язковим взяттям на аналіз вагінального вмісту;
- УЗД органів малого тазу;
- Цистоскопія
- Біопсія стінки сечового міхура.
Цистоскопія є основним методом в діагностиці лейкоплакиї сечового міхура, що дозволяє диференціювати це захворювання з хронічним циститом.
Залежно від стадії процесу і поширеності ураження, вибирають метод лікування лейкоплакії сечового міхура.
Захворювання лікують терапевтічнім і хірургічним способом.
Терапевтичне лікування лейкоплакії сечового міхура проводиться після виявлення збудника захворювання.
Пацієнтам призначаються антибактеріальні препарати, які впливають на патогенну мікрофлору, а також загальнозміцнюючі і протизапальні засоби.
Для відновлення пошкоджених (в результаті агресивного впливу сечі) стінок сечового міхура застосовується лікарський зрошення.
Хірургічний спосіб лікування
Лазерна інцизія лейкоплакії сечового міхура.
Доброкачественная гиперплазия предстательной железы
Доброкачественная гиперплазия предстательной железы (ДГПЖ) или аденома простаты - это увеличение объема предстательной железы без всякого злокачественного роста (без метастазирования). Объем железы увеличивается за счет появления и разрастания узелков, которые со временем разрастаются настолько, что сдавливают мочеиспускательный канал.
Развитие заболевания связано с нарушениями гормонального фона организма, которые наблюдаются 
практически у всех мужчин после 40-45 лет. Постепенное увеличение предстательной железы ведет к сдавливанию мочеиспускательного канала, проходящего через нее, и нарушение нормального оттока мочи из мочевого пузыря. В зависимости от стадии заболевания и размеров предстательной железы аденома простаты может вызвать нарушение оттока мочи от мочевого пузыря может привести к развитию полного уретрального блока и невозможности опорожнить мочевой пузырь, является экстренным состоянием, и требует неотложной врачебной помощи.
До первых проявлений аденомы, связанных с увеличением предстательной железы и нарушением оттока мочи, относятся следующие симптомы:
- вялая струя мочи
- прерывистое выделение мочи в конце мочеиспускания
- увеличение времени мочеиспускания
- необходимость напрягать мышцы брюшного пресса для полного опорожнения мочевого пузыря.
Если остаточной мочи много, возникает чувство неполного опорожнения мочевого пузыря, а также появляются другие симптомы аденомы простаты, вызванные функциональными нарушениями и уменьшением свободного объема в мочевом пузыре:
- частые позывы на мочеиспускание;
- неспособность долго удерживать мочу при появлении позыва;
- необходимость в ночном мочеиспускании
- на более поздних стадиях заболевания, выделение мочи происходит по каплям на фоне переполненного мочевого пузыря, на фоне сдавливания уретры аденомой предстательной железы.
При подозрении на аденому простаты показано определение уровня ПСА (простатический специфический антиген) крови, а также проведение ТРУЗИ (трансректальное ультразвуковое исследование) предстательной железы, уродинамических тестов, определения толщины стенки мочевого пузыря с помощью УЗИ.
Лечение:
Медикаментозный метод борьбы с гиперплазией предстательной железы является эффективным на ранних стадиях развития патологии. Имеется в виду лечения:
- Альфа-1-адренорецепторов.
- Блокаторы 5-альфа-редуктазы.
Оперативный метод лечения используется в тяжелых случаях, когда медикаментозное лечение не дает положительных результатов и требует неотложной помощи.
- Резекция предстательной железы: моно- и биполярная трансуретральная резекция, резекция Тулиев лазером.
- Энуклеация предстательной железы открытый метод, лапароскопический, энуклеация гольмиевый лазером.
- Вапоризация предстательной железы фотоселективный метод "зеленым лазером" - "Greenlight-Laser", випоризация диодовим лазером и источником плазмы
- Термические методы: трансуретральная микроволновая абляция, трансуретральная игольчатая абляция
Доброякісна гіперплазія передміхурової залози
Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ) або аденома простати - це збільшення обсягу передміхурової залози без будь-якого злоякісного розростання (без метастазування). Обсяг залози збільшується за рахунок появи і розростання вузликів, які з часом розростаються настільки, що здавлюють сечовипускальний канал.
Розвиток захворювання пов'язане з порушеннями гормонального фону організму, які спостерігаються 
практично у всіх чоловіків після 40-45 років. Поступове збільшення передміхурової залози веде до здавлення сечовипускального каналу, що проходить крізь неї, і порушення нормального відтоку сечі з сечового міхура. Залежно від стадії захворювання і розмірів передміхурової залози аденома простати може викликати порушення відтоку сечі від сечового міхура також може призвести до розвитку повного уретрального блоку і неможливості спорожнити сечовий міхур, що є екстреним станом, та вимагає невідкладної лікарської допомоги.До перших проявів аденоми, пов'язаних зі збільшенням передміхурової залози і порушенням відтоку сечі, відносяться наступні симптоми:
- млявий струмінь сечі;
- переривчасте виділення сечі в кінці сечовипускання;
- збільшення часу сечовипускання;
- необхідність напружувати м'язи черевного преса для повного спорожнення сечового міхура.
Якщо залишкової сечі багато, виникає відчуття неповного випорожнення сечового міхура, а також з'являються інші симптоми аденоми простати, викликані функціональними порушеннями і зменшенням вільного об'єму в сечовому міхурі:
- часті позиви на сечовипускання;
- нездатність довго утримувати сечу при появі позиву;
- необхідність в нічному сечовипусканні;
- на більш пізніх стадіях захворювання, виділення сечі відбувається по краплях на тлі переповненого сечового міхура, на фоні здавлювання уретри аденомою передміхурової залози.
При підозрі на аденому простати показано визначення рівня ПСА (простатичний специфічний антиген) крові, а також проведення ТРУЗІ (трансректальне ультразвукове дослідження) передміхурової залози, уродинамических тестів, визначення товщини стінки сечового міхура за допомогою УЗД.
Лікування:
Медикаментозний метод боротьби з гіперплазію передміхурової залози є ефективним на ранніх стадіях розвитку патології. Мається на увазі лікування:
1. Альфа-1-адреноблокаторами.
2. Блокатори 5-альфа-редуктази.
Оперативний метод лікування використовується у важких випадках, коли медикаментозне лікування не дає позитивних результатів і потребує невідкладної допомоги.
- Резекція передміхурової залози: моно- і біполярна трансуретральна резекція, резекція Туліїв лазером.
- Енуклеація передміхурової залози: відкритий метод, лапароскопічний, енуклеація гольміевий лазером.
- Вапоризация передміхурової залози: фотоселектівний метод "зеленим лазером" - "Greenlight-Laser", випорізація діодовим лазером і джерелом плазми
- Термічні методи: трансуретральная мікрохвильова абляція, трансуретральная игольчатая абляция
Киста яичка
Киста яичка представляет собой полое образование, заполненное жидкостью.
Причины:
- Травмы;
- Воспалительные процессы в органах мочеполовой системы (орхит, эпидидимит).
Кисты яичка у мужчин бывают однокамерными и многокамерными (имеет в своем полости перегородки).
Симптомы
В основном киста яичка у мужчин никакими симптомами не проявляется длительное время. Поэтому 
обращение к врачу бывают, когда киста достигает больших размеров или происходят какие - либо осложнения, связанные с наличием кисты. Бессимптомной киста яичника у мужчины бывает, если ее размеры - до 2 см.
Когда она вырастает до 3 - 3,5 см, появляются следующие симптомы:
- Боль при физических нагрузках, ходьбе, половом акте, отдающая в ногу;
- Увеличение мошонки со стороны поражения;
- Отек и гиперемия при присоединении воспалительного процесса;
- По мере роста кисты нарастают и боли;
- Симптомы общей интоксикации при осложнении кисты зажиганием: общее недомогание, высокая температура, слабость, повышенная утомляемость, головные боли.
Лечение:
Хирургическое, удаление кисты яичка.
Кіста яєчка
Кіста яєчка являє собою порожнисте утворення, заповнене рідиною.
Причини:
- Травми;
- Запальні процеси в органах сечостатевої системи (орхіт, епідідіміт).
Кісти яєчка у чоловіків бувають однокамерними і багатокамерними (має в свій порожнині перегородки).
Симптоми:
В основному кіста яєчка у чоловіків ніякими симптомами не виявляється тривалий час. Тому звернення до лікаря бувають, коли кіста досягає великих розмірів або відбуваються будь — які ускладнення, пов'язані з наявністю кісти. Безсимптомною кіста яєчника у чоловіка буває, якщо її розміри — до 2 см.
Коли вона виростає до 3 — 3,5 см, з'являються такі симптоми:
- Біль при фізичних навантаженнях, ходьбі, статевому акті, що віддає в ногу;
- Збільшення мошонки з боку ураження;
- Набряк і гіперемія при приєднанні запального процесу;
- У міру зростання кісти наростають і болі;
- Симптоми загальної інтоксикації при ускладненні кісти запаленням: загальне нездужання, висока температура, слабкість, підвищена стомлюваність, головні болі.
Лікування:
Хірургічне,видалення кісти яєчка.
Хирург-уролог, андролог
Стаж работы: 21 год
Квалификационная категория: высшая
Хирург-уролог, андролог
Стаж работы: 11 лет
Квалификационная категория: высшая
Хирург-уролог, андролог
Стаж работы: 17 лет
Квалификационная категория: высшая
Хирург-уролог, андролог
Стаж работы: 10 лет
Квалификационная категория: вторая
Хирург-уролог, андролог
Стаж работы: 17 лет
Квалификационная категория: высшая
Хирург-уролог, андролог
Стаж работы: 22 года
Квалификационная категория: высшая
Хирург-уролог, андролог
Стаж работы: 15 лет
Квалификационная категория: высшая
Хирург-уролог, андролог
Стаж работы: 11 лет
Квалификационная категория: первая
завідувач відділення урології
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 21 рік
Кваліфікаційна категорія: вища
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 11 років
Кваліфікаційна категорія: вища
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 17 років
Кваліфікаційна категорія: вища
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 10 років
Кваліфікаційна категорія: друга
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 17 років
Кваліфікаційна категорія: вища
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 22 роки
Кваліфікаційна категорія: вища
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 15 років
Кваліфікаційна категорія: вища
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 15 років
Кваліфікаційна категорія: друга
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 11 років
Кваліфікаційна категорія: перша
завідувач відділення урології
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 21 рік
Кваліфікаційна категорія: вища
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 11 років
Кваліфікаційна категорія: вища
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 17 років
Кваліфікаційна категорія: вища
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 10 років
Кваліфікаційна категорія: друга
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 17 років
Кваліфікаційна категорія: вища
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 22 роки
Кваліфікаційна категорія: вища
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 15 років
Кваліфікаційна категорія: вища
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 15 років
Кваліфікаційна категорія: друга
Хірург-уролог, андролог
Стаж роботи: 11 років
Кваліфікаційна категорія: перша
Хирург-уролог, андролог
Стаж работы: 21 год
Квалификационная категория: высшая
Хирург-уролог, андролог
Стаж работы: 11 лет
Квалификационная категория: высшая
Хирург-уролог, андролог
Стаж работы: 17 лет
Квалификационная категория: высшая
Хирург-уролог, андролог
Стаж работы: 10 лет
Квалификационная категория: вторая
Хирург-уролог, андролог
Стаж работы: 17 лет
Квалификационная категория: высшая
Хирург-уролог, андролог
Стаж работы: 22 года
Квалификационная категория: высшая
Хирург-уролог, андролог
Стаж работы: 15 лет
Квалификационная категория: высшая
Хирург-уролог, андролог
Стаж работы: 11 лет
Квалификационная категория: первая